Левіафан

Російська глибинка як арена найпронизливіших драматичних подій давно полюбилася режисерам різного калібру: від іменитих учасників різних фестивалів до адептів арт-хаусу. Сувора природа Баренцевого моря відтіняє трагедію головного героя. У Миколи є власна справа - майстерня, заснована разом з батьком, є невеликий будинок, сім'я, ділянка землі і розмірений, духовно насичений побут. Все це заважає провінційному меру, прихильникові ідеї «нажива - за всяку ціну». У світлі цього зіткнення інтересів стає зрозумілою назва фільму: тут біблійні алюзії накладені на сучасну картину Росії. Дрібна ланка державної машини - бездушного монстра Левіафана - той самий корисливий мер, хоче відібрати у сім'ї Миколи все, чим вони жили раніше.
На тлі тужливої ​​природи, що не вселяє оптимізму і сил, герої продовжують відстоювати право на вільне існування. За сумною традицією, у фільмі буде багато горілки, задушевних розмов і розлогих внутрішніх монологів. За це вітчизняному кіно часто дістається, але цей лейтмотив - це вся суть такого мистецтва: за такими сценами виразно ховається трохи більше, ніж простий опис становища Росії останні двадцять років. Фільм «Левіафан» Звягінцева навітьглядач, який дуже насторожено відноситься до російського кінематографу віднесе, в гіршому варіанті, в категорію «зовсім не дарма витрачений час».