Сім самураїв

Легендарна класика. І не варто відноситись до неї, як до кіношного антикваріату, чи фільму, котрий втратив актуальність з часом. Режисер даної кінострічки - Акіра Куросава, попросту відродив класичну самурайську сагу, вклавши в неї друге життя, та інший сенс.

Для того, щоб відповісти на питання чим так хороша дана кінострічка варто звернути свою на цілий комплекс різноманітних аспектів, я ж зверну увагу на умовні три з них.
Перший фактор - технічний, пан Куросава відмовився від студійних декорацій, натомість для фільмування село було збудовано з нуля. Він вважав, що від декорацій залежить акторська гра, фактично запланований бюджет було перевищено в 4 рази, а знімання затягнулось на 148 днів. Як наслідок - реалістичне середовище, та автентична акторська гра. Так само детально як і зовнішнє оточення, були пропрацьовані й персонажі твору, кожен з них має свій характер, смаки та вподобання.

Другим фактором є ідея самого твору. Так хто ж ці сім самураїв? Грізні воїни часів феодальної Японії, в блискучих обладунках, верхи на коні? Зовсім ні, ми бачимо свого роду ронінів-невдах, котрі після втрати свого господаря не знайшли кращої роботи, аніж захищати невелике село від нападу мародерів, які по суті є такими ж ронінами. Різниця між ними до речі, чітко підкреслена однією деталлю - мародери не цураються вогнепальної зброї, котра по кодексу самурая є зброєю негідників, єдиний хто стріляє з неї - самурай-перевертень Кікуті, і то він робить тільки один постріл намагаючись відірватись від погоні. Нагорода за смертельну битву максимально мізерна - їжа. Акіра Куросава бачить самураїв по-іншому, для нього це не захисники сильних, котрі воюють за честь і славу, земельні наділи, тощо. В нього вони воюють за саме життя, в даному конкретному випадку життя простих селян. Дуже сильно ідея фільму простежується в сцені знайомства з лідером гурту самураїв, "майстра програних битв" та головного стратега оборони селища - Камбея Сімади. Для порятунку дитяти від рук грабіжника, він голить голову, та перевдягається в одежу монаха, тим самим жертвуючи своїм самурайським статусом, та гордістю, заради рятунку слабкого. Саме такими - добродушними, вихованими, інтелігентними та щирими, бачить справжніх самураїв пан Куросава. Ця зміна ідеології дуже тісно пов'язана з поразкою Японії у ДСВ, коли всі зрозуміли, що імперіалістичні цінності були не зовсім правильними.

Третій фактор - постановка смішного, та серйозного. Взагалі в основі самого фільму дуже драматична, та похмура, водночас прикра подія, котра вже вкотре випала на долю простих селян. Та режисер показує це крізь призму життя, з усіма його барвами, не виключаючи гумору. Окремо закину словечко за батальні сцени, котрі поставлені на космічному рівні навіть для сучасних режисерів - так нам показали всю силу, та геній військової справи самурая. Битва ділиться на два етапи - підготовку, та безпосередньо сам хід. В ході першого етапу Камбей вирішує заманити чисельного, краще навченого та озброєного ворога в пастку.
"Кожна хороша фортеця має мати своє слабке місце, для того, щоб заманити туди ворога" - говорить він. Бій показано як напружену сутичку за життя, де максимально важлива злагодженість дій, сильний бойовий дух, та мобільність.
"Обороняєтесь ви або наступаєте, на полі бою треба бігати. Якщо ви не можете бігати, значить ви програєте битву" - ще одна влучна цитата Камбея з фільму.

В кінці фільму бачимо дві паралелі - селяни, котрі зі співом, та музикою садять рис, й самураїв на фоні могил померлих побратимів, та простих оборонців села. Знову на думку спадає цитата мудрого воїна Камбея - "Подивися на це сиве волосся - оце все, що у мене залишилося. Війна нічого мені не дала ... нічого."
У виборі між життям і смертю Акіра Куросава вибирає життя.

"По-моєму, ми все-таки програли. Селяни - переможці, а не ми."