Воно

"Воно" - один з найбільш "стівенкінговських" романів у творчості знаменитого майстра жаху, це по-справжньому жахлива книга, в якій перемішалися хоррор, ностальгія по невинності і майже відчутні, блискуче описані страхи підлітків. Багато хто вважає більш ніж вдалою його першу екранізацію - тригодинний міні-серіал, в якому демонічного клоуна Пеннівайза зобразив Тім Каррі, але ремейк (або повторна екранізація, кому як буде завгодно), хочете ви цього чи ні, в очах сучасної молоді без варіантів затьмарить заслуги попередника. І цілком може стати для цього покоління своїм власним "Жахом на вулиці В'язів" - мета-хоррором, одночасно страшним і захоплюючим.
Страхи у народжених після Другої світової і в кінці Холодної війни все-таки різні. Якщо для покоління Кінга - це вампіри, перевертні та істоти з Чорної лагуни, які правили бал в кіно і коміксах тієї епохи, то світосприйняття, тих що народилися в середині 70-х, формувалося вже під впливом творчості Стівена Спілберга, Уеса Крейвена, Рідлі Скотта і, звичайно, Стівена Кінга. І вже ці "кошмари на вулиці В'язів", "гремліни", зомбі і "чужі", покликані, подібно клоунів, розважати, лякали дітей, нашаровувались в свідомості на насильство в школі і вдома, надлишкову батьківську опіку та любов, яка часом переходить межі моралі.