365 днів: Цей день

Занадто глянцева і занадто пафосна еротична драма від братів-поляків.

Ну, що ж, давно я не писав рецензії на цьому сайті. Та й за весь час війни я мало дивився фільмів. З одного боку було важко виділяти час на кіно через повітряні тривоги, різними допомогами, тощо. Зазвичай у мене залишався час тільки на музику і сім'ю. Бо у більшості весь час займали інші речі, що були важливіші. Тому із художніх фільмів я дивився дуже мало. Це фактично другий фільм за 103 дні війни. Перший - це "Белфаст" Кеннета Брани. Цей кінофільм мене настільки вразив, що я дивився його два рази за весь час війни. Це була для мене естетична розрядка. Бо насолоджуватися операторськими прийомами Гаріса Замбарлукіса - одне задоволення. О, скільки ж там чудових візуальних рішень. Оператор ніби підглядає за героями, але втручається у їхнє життя, тоді, коли йому здається, що краще залишити героїв на самоті. Тому й фільмує їх Гаріс із дуже неочікуваних кутів. А буває, що камера у прямому значенні є фіксатор подій у Белфасті 1969-го, прямо документує та фільмує життя героїв. Коротко кажучи, драма настільки витончена, акторська гра настільки фантастична, що на мій суб'єктивний погляд - це найкраща кінокартина 2021-го року та не побоюсь цього слова "найкраща режисерська робота Кеннета. Можливо і я колись зніму такий фільм, тільки вже на основі українських подій. Хтозна, як життя покаже і в якому воно ракурсі повернеться.

Це була коротка передісторія. І як я вже казав зверху: після того фільму не дивився нічого. І ось вчора маючи вільний вечір, я згадав, що давно не дивився фільми. Не довго думаючи у рандомному порядку я вибрав перший із фільмів, що були у категорії драма.

Польська драма розповідає про бурхливі почуття Лаури до італійського мафіозі Массімо.

Перша частина драми «365 днів» побачила світ узимку цього року. В основу сюжету було покладено історію однойменного роману автора Бланки Ліпінські. У головних ролях знялася Марія Сиклуцька в парі з Мішелем Морроне. Картина мала неймовірний успіх, у тому числі і серед кінокритиків. Особливо полюбилася вона жіночій половині, ставши одразу головним предметом обговорення на світських заходах.

Не розумію чому адмін сайту так нахвалює фільм. Я справді чекав від цієї драми витонченої еротики, естетики смаку, а насправді тут все не так просто. Прочитавши сюжет фільму, мене зацікавила така історія. Зізнаюсь на початках у перші хвилини фільму мені навіть чимось подобалася ця історія. Плавна операторська робота, що детально фіксує обряд заручення двох героїв, зафільмовує емоції всіх героїв, але при тому всі герої у фільмі досить статичні. Що не мене насторожило злегка. Звичайно операторська робота, режисерська тут на висоті. Але це тільки, щоб показати яскраву картинку. Насправді ж цей фільм не несе жодного глибокого сенсу. Так, у перші хвилини операторська робота статична, вміло та професійно знімає життя героїв.

Моє розчарування у фільмі наступило, коли почались сцени сексу. Ну, що це таке бляха-муха. Це виглядає як дорога порнуха. Актори аж занадто красиві, ніби зійшли з Олімпу, а так не буває у сексі. Поляки показують італійця показують як справжнього бога сексу. Так граційно і виважено трахає Лауру, що я аж сам був з того у шоці, як можна так красіво знімати секс.

Сцени сексу для мене занадто гіпертрофовані, маскулінні та вилизані до повної неможливості. Я навіть не возбудився із таких пікантних кадрів. Хоча еротика Барбари Біловас би мене могла збудити. Просто для мене це нарізка дорогих сцен із романтичних порно-фільмів. Актори навіть сексом займаються нереалістично. Подивіться лише на сцени кунілінгусу. Це ж кумедно і примітивно виглядає. Сцени сексу у фільмах Гаспара Ное поставлені куди краще. Інтиму у них набагато більше. Гаспар знімає еротику так, щоб це було водночас естетично, красиво і художньо. При тому не зникала реалістичність подібних сцен. Треба знімати секс так, щоб складалося повне враження правдоподібності любовного акту.

Діалогів у фільмі не так багато. Це фільм спрямований атакувати підсвідомість та прихильність слухача красивими акторами, купою саундтреків та занадто великою кількістю сексу. Відзначу, що діалоги тут доволі порожні. Вони не несуть якогось великого значення для картини. Через це герої фільму у багатьох місцях втрачають природню органічність.

Можливо це так було задумано: створити ілюзорний світ, рай на землі.Якщо десь існує рай, то він живе у цьому польському творі. Якщо відкидати весь зв'язок із реальним світом (проте режисери не відмовляються зазирати у реальність), та уявити собі, що ми живемо у якомусь іншому світі, то така пластична сухість героїв (чимось схожа до убогої театральності) цілком ймовірно виправдати схиляючись до багатьох факторів.

Проте не втрачаймо здоровий глузд. Добре усвідомлюємо, що історія реальна (фактично), герої у фільмі живі люди. Італієць Массімо працює на мафію. Доменіко занадто відданий сім'ї та уособлення добра у протистоянні зі злом. Вони навіть актора підібрали із благородним обличчям. Тоді як Массімо злегка виглядає як демон, порочний син, що сіє зло на Землі. І трахає Лауру так, що кожен 17-річний пуцвірок слину попустить. Зв'язок із реальністю є. Тому моя критика стосовно того, що фільм виглядає немов глянець - цілком обґрунтована.

Захопившись еротикою сповна режисерам не вистачило часу, щоб достатньо добре передати характери героїв, показати їх із середини, розкрити проблеми кримінального життя, додати якісь елементи екзистенційного підсилення сюжету. Ніби у Лаури починається депресія, актриса старається витягувати ці моменти як може, проте воно все абсолютно ламається. Вина у цьому стерильність та перфекціонізм відбілити до блиску кожен кадр. Ідеальний грим, доглянуте обличчя Лаури псує романтику драми, страждання і депресії. Я тупо не знаю чи вірити героям цього фільму. Скоріше - ні. Бо ідеальний грим ламає всю структуру побудови фільму. Тобто, коли Лаура переживає, стає незрозуміло чи робить вона це по-справжньому. Де чесність акторської, а де межі театральності й професійного обов'язку.

Мені також не сподобались комедійні сцени у фільмі. Ну, серйозно, панове! Таких сцен було тисячі у фільмах, може й сотні тисячі. Навіщо наступати на одні й ті ж самі греблі.

Як я вже писав: характери героїв розкриті поверхнево, щоб не завантажити еротичну основу фільму. Багатьом проблемам виділили занадто мало часу. Їх можна було направду розкрити краще. Картина десь виглядає як турецький серіал про любов із награними емоціями. Надмірна кількість саундтреків мене бісить, бо не дозволяє сконцентруватись на фільмі. Наведу паралелі із фільмом "9 пісень", де саундтреки до фільмів обіграли як походи героїв на концерти улюблених рок-гуртів. У результаті одне одному не мішало взагалі, а рухало сюжет вперед.
У драмі "365 днів" склалося враження, що саундпродюсер хотів напхати якомога більше сучасних модних поп-пісень. Хороший хід менеджменту, однаково. Можу тільки уявити собі кошторис фільму.

З хороших речей одразу віддаю перевагу операторській роботі. Справжнього мастака оптичного зору видно на кілометр. Оператор дуже добре впорався зі своєю роботою. Режисер сильно витягнула фільм до того рівня, щоб він був у топах прокату. Це нормально, якщо такий фільм збере круту касу. Тут все працює для того, щоб зібрати максимальну кількість глядачів, викликати реакцію суспільства. Для формату мейнстримне комерційне кіно - це дуже чудова робота, але якщо копати глибше, то за красивою картинкою ховається мертва кішка, що давно втратила ознаки життя.

Сподіваюсь, що моя рецензія і мої викладені думки тут на сайті нікого не обурять, а лише дасть можливість зробити власні висновки. Я поділився своїми думками і враженнями стосовно фільму "365 днів. Цей день".