Березняк

Мені фільм настільки сильно сподобався, шо вирішив накатати для цього рецензію. Обожнюю кінокласику. Фільм "Березняк", такий чарівний і водночас трагічний. Любов до життя пронизана в усій кінострічці від початку до кінця. Актори грають неймовірно свої ролі. Станіслав - життєрадісний, позитивний хлопець, у якого у душі біль, а він її не видає. Бо радіє житттю і любить це життя. Хоч знає, що скоро помре. Він хворий на сухоти, але це не заважає йому вести інтимне життя. Болеслав грає свою роль досить імпульсивно, емоційно, а місцями його акторська гра набуває надривних моментів. Він абсолютна противага радісному Станіславу. Болек - егоїстичний, сварливий цинік. Його душа просякнута песимізмом і злобою. Але він не може встояти емоційно, коли Станіслав говорить йому слова смерті. Повертається у пам'яті смерть дружини.

Зафільмовано фільм дуже поетично. Польська кінокласика завжди тримала високий рівень мистецького кінематографа. Так само Анджей Вайда фільмує неспішне поетичне кіно про життя наче інтелігенції, але живуть люди як немов грубіяни із Середньовіччя. Проте Анджей дуже красиво змальовує краєвиди, робить похмурими екстер'єри, передаючи таким чином спустошеність у серцях героїв.Напівтемні тони у кімнатах, де живуть герої передають їхній внутрішній стан депресії і відчаю. Але ж грають актори так щиро, що їм віриш без проблем.

Анджей порушує низку важливих соціальних питань: життя людини перед її смертю, депресія, самотність, бажання любові, спрага до життя, автократія (Болек намагається бути домінантом у сім'ї), насильство. Ох, як ж прекрасна сцена, де Болек агресивно і маніакально допитує свою доньку, чи переспала вона з Міхалом. Лише протягом цієї сцени Болеслав кілька разів змінює емоції та грає так експресивно, що ця сцена є найсильнішою частиною фільму. Адже вона його оживає і рухає вперед.

Сцен кохання у фільмі вистачає, але розкладені вони пропорціцно і не зможуть набриднути. Мілана одержима сексом і при кожних дотиках Станіслава впадає в екстаз. Однак примудряється кохати двох і фальшивити своїми почуттями до обох героїв.

Фінальна сцена фільму смерті Станіслава по своєму химерному і готичному настроєві дуже схожа до фільму "Тіні забутих предків". Вона така ж містична і загадкова. Темні кольори для декорацій вибрані дуже логічно та розумно. Вони доповнюють містикою сцену та вдосконалюють настрій сцени на депресивний похорон.

Звичайно фільм закінчується на красивій ноті. Болеслав нарешті отримує радість від життя. Але чи варта ця радість того, як він сильно ображав своїх рідних людей. І чи відчував він гризіння совісті? У цьому фільмі Анджей Вайда, як найкраще передав атмосферу героїв у світі якому вони живуть. Вийшло чудове поетичне кіно, яке з легкістю залітає у ваш океан нескінченних думок. Тепер фільм виглядає дещо наївним, старомодним. Але це все фігня, бо мистецтво вічне, воно не старіє і не має років. Картина "Березняк" - це перевірений часом твір у найкращих традиціях польського кінематографа. Кіно для інтелегентів, але й також для тих, хто обожнює кінокласику.