Дебютний фільм фінської режисерки Ханни Бергхольм розпалює тліючий конфлікт між контрольованою матір’ю, її тендітною дочкою та негідним двійником.
Найчастіше в класичних темних казках матері виділяються своєю відсутністю, нерідко поступаючись місцем зловісним мачухам. На відміну від цього, у першому неймовірно моторошному фільмі фінської режисерки Ханни Бергхольм, мила-премила мати є задушливою присутністю. Її захоплення створенням незайманої картини домашньої гармонії натомість сприяє народженню монстра.
Надзвичайно оригінальний трилер про дорослішання, у якому неспокійний період перед підлітковим періодом розпалює жахливу фізичну війну між его та ідентифікатором, цей кошмар із тілом-жахом досліджує, що відбувається з материнським інстинктом, коли любов замінюється неприродною одержимістю досконалістю.
Прем’єра цього вміло створеного вручну фільму в розділі «Midnight» фестивалю «Санденс» 29 квітня показує химерну аніматронну істоту, яка нагадує елементи різних чудовиськ кінематографу, від «Чужого» до «Парку Юрського періоду». Але механізм подачі сюжету дуже сильно катує та вивертає людські стосунки, знову демонструючи, що одні з найефективніших піднесених жахів останнім часом прийшли від жінок-режисерок.
У супроводі м’якої віддаленої музики Стейга Берґе Свенсена з вокалом, водночас кричущим і тривожним, на перших знімках камера ширяє над бездоганною спільнотою однакових на вигляд будинків, вулиці, яких розділяють моторошно порожній простір та лихе каркання птахів.
В одному будинку 12-річна гімнастка Тінья (Сіірі Солалінна) виконує вправи на розтяжку, а її мати (Софія Хейккіля) пурхає з камерою та палицею для селфі, знімаючи сцени для свого відеоблогу «Чудове повсякденне життя». Вона Мері Поппінс у ролі справжньої домогосподарки. Тато (Яні Воланен) реагує на те, що його роботу переривають, веселим сміхом, а молодший брат Тіньї Матіас (Ойва Олліла) схожий на сяючу міні-я версію свого батька, хоча й з дивною перевагою.
Інтер’єр будинку оформлений в заспокійливих пастельних тонах, а візерунки на шпалерах поєднуються з одягом героїв. Але є щось невиразно хворобливе в цьому ретельно доглянутому середовищі, щось не так. Це незабаром посилюється, коли ворона вривається у вікно, спричиняючи максимальний хаос, коли вона проноситься по вітальні, збиваючи вази, скляний посуд, лампи та навіть люстру.
Зрештою Тінья ловить пернатого зловмисника, обережно кладе його на килимок і рухається, щоб випустити назовні. Але натомість її мати каже їй віддати його, з усмішкою ламає пташці шию, а потім наказує Тіньї викинути її на вулицю в контейнер для переробки разом з органічними відходами.
Здається, невдовзі після цього, життя повертається до ретельно впорядкованої «нормальної». Тінья зустрічає доброзичливу нову сусідку Реетту (Іда Меаттанен), приблизно її віку, але собака дівчинки намагається її вкусити.
Мама Тіньї займається редагуванням нового вступу до свого блогу з ідилічними уповільненими сценами сім’ї під час гри та милим зображенням матері та доньки в квіткових коронах, які наче прийшли прямо з «Сонцестояння». Коли Тінья заходить до своєї матері, яка цілує різноробочого Теро (Рейно Нордін), вона пояснює своїй дочці, що він «особливий друг», який задовольняє потреби, яких не робить її виснажений батько. Але вона просить Тінью тримати це в таємниці «між нами, дівчатами».
Гниль, що стоїть за цією степфордською конструкцією (можете обрати самі – це відсилка на дружину Степфорда чи на Девідсона), стає очевидною задовго до того, як Тінья знаходить пташку, яка зникла зі смітника та майже загинула в лісі біля будинку зі щойно знесеним яйцем.
Тінья бере яйце додому, вкладаючи його в рожевого ведмедика, щоб воно вилупилося. Яйце прискорено зростає до розміру валуна, зрештою народжуючи дивну істоту, водночас відразливу та надзвичайно нужденну, яку Тінья ховає від своєї сім’ї під ліжком або в шафі.
Тим часом мати Тіньї стежить за її успішністю на уроках фізкультури в школі, де шанс потрапляння на змагання знаходиться під загрозою через майстерність Реетти на балках.
Це, звичайно, не вписується в ретельно спланований сімейний наратив матері, в якому Тінья вже намагається зіграти свою роль.
Сценарій Ільї Рауці сповнений гострих спостережень про те, як небажання розчарувати вимогливих батьків може вселити в дитину паралізуючий страх. Це занепокоєння відображено в талановитих рисах молодої Сіірі Солалінни та вражаючої акторської гри в її першій екранній ролі.
Чим менше ви знаєте про те, що відбудеться далі, тим краще, однак сама оригінальна назва фільму наштовхує на роздуми. Це досить унікальна для сучасних фільмів жаху, коли за назвою ховається дивовижний і таємничий випадок, який відкриває в історії дивну, дурнувату, непередбачувану присутність, яка забезпечує товариство, навіть комфорт емоційно ізольованій Тіньї без друзів. Коли істота росте, вона втрачає характеристики виду, з якого походить, набуваючи більш тривожного вигляду та розвиваючи власні інстинкти.
Ці неконтрольовані інстинкти, здається, походять безпосередньо від психічного зв’язку з Тінья, чиї жорстокі пориви проявляються з приголомшливою люттю, піддаючи небезпеці всіх, від Реетти до матері Тіньї.
Коли, через те створіння, позашлюбні стосунки останньої з Теро опиняються під загрозою, між матір’ю та донькою починається люта сутичка.
Впевнене візуальне чуття Ханни Бергхольм та її володіння тоном поєднуються з деталізованою роботою акторів, зокрема Сіріі Солалінни, приголомшеної та нудотно причетної до люті істоти Аллі; і Софії Хейккіль (яку називають скандинавською Елізабет Мосс), яка спритно показує потворні тріщини в контрольованому світі матері.
Режисер вміло поєднує внутрішні світи головних героїнь та навколишнього світу. Контраст – сімейний дім та будинок який ремонтують, протиставляються вмінню героїв слухати один одного, різних світів які вони побудували навколо себе, та створює більш контрастний та обґрунтований рух персонажів до фіналу який ми маємо.
Хетчінг відкриває захоплююче вікно в психологічне та емоційне мінне поле раннього статевого дозрівання та розідраних почуттів вразливої дитини, яка спостерігає, як розгортаються її найтемніші інстинкти.
«Вилуплення» відкриває захоплююче вікно в психологічне та емоційне мінне поле раннього статевого дозрівання та розірваних почуттів вразливої дитини, яка спостерігає за розгортанням її найтемніших інстинктів. Так, цей фільм важко дивитися, деякі моменти можуть викликати нудоту та бажання піти до душу, проте неймовірно моторошна історія, реалістичні події, гарна картинка та дуже-дуже глибоке філософсько-смислове підґрунтя може подарувати вельми цікавий досвід у перегляді фільмів.
Сподіваємося, що цей фільм дійде до українських кінотеатрів – на великому екрані цей фільм заграє ще більш моторошними (в гарному сенсі цього слова) нотами.
