Аномаліза

Рецензія на анімаційний фільм : "Аномаліза"
В 2016 році на церемонії вручення премії Оскар в номінації “Кращий анімаційний фільм” перемогла стрічка “Думками навиворіт” від студії Pixar. Але не менш цікавим був також конкурент “Думок...”- анімаційний фільм Чарлі Кауфмана та Дюка Джонсона- “Аномаліза”. Стріча стала першим номінантом в категорії анімаційних фільмів яка мала вікове обмеження 18+.
Чарлі Кауфман один з тих сценаристів в Голлівуді що вправно втілює свої, досить часто суперечливі думки у сценарії, та змішує їх з магічним реалізмом і песимістичним аналізом дійсності. “Аномаліза” стала його другим режисерським проектом після “Нью-Йорк, Нью-Йорку” 2008 року, в якій простежуються схожі мотиви. Але чому Кауфман зацікавився саме анімаційним фільмом? У відповідях на це питання криється основна ідея та тема фільму.
У центрі історії персонаж на ім'я Майкл Стоун. Майкл невпевнений у собі письменник, в якого через кризу середнього віку, проявляється проблема з комунікабельністю. Йому важко спілкуватись з з людьми ( що є типовим для персонажів Чарлі Кауфмана) Але Майкл Стоун - автор книги, яка розповідає всю теорію спілкування з клієнтом, чи то служба підтримки чи то сервісний бізнес. Ця іронія у фільмі лиш одна з багатьох елементів мізантропії, парадоксу та аномалії в такій банальній любовній “інтрижці” Майкла. Атмосферу ніяковості для глядача створює той факт у картині, що всі герої крім самого Стоуна говорять одним і тим же голосом, і мають абсолютно одинакові обличчя.
Кауфман разом з режисером Дюком Джонсоном - автор лялькової анімації, зобразили всіх персонажів з “масками” із помітними швами які в інших лялькових мультфільмах ховають під комп'ютерною графікою. Ця деталь доповнює ідейну історію героя , адже він настільки пригнічений буденністю свого життя, що в в одному із епізодів майже знімає з себе обличчя ( І кажучи про це, виникає думка того що зняття маски, за Кауфманом означає смерть. ) Але героя зупинив голос незнайомки, який був протилежно контрастним до того монотонного гулу що лунав від всіх оточуючих. ( Героїв озвучили лише три актора Майкла-Девід Тюліс, ЛІзу - Дженіфер Джейсон Лі, а усіх інших Том Нунен). Для Майкла з'явився шанс пізнати нових вражень від життя із простодушною Лізою, “маска” якої не ідеально безлика, а має недолік у вигляді шраму, що для головного героя є іронічно важливим.
Крім голосу Ліза виділяється ще рожевим пасмом волосся - явне відсилання до іншої історії режисера, за яку він отримав Оскар за кращий сценарій ( “Вічне сяйво чистого розуму”). Самі ж ляльки у фільмі виконані в натуралістичному стилі, але не без долі гротеску в своїй ніяковісті та незграбності. Ця форма набула своєї кульмінації саме в тій сцені, через яку картина має дорослий рейтинг- сцена сексу в номері Майкла. Герої відчувають себе ніяково, але з чіткими фізіологічними деталями піддають не надовго спокусі, хоч і швидко зупиняються, ніби за ними спостерігає їх лялькар і не може відпустити керуючі ниточки. Самі ляльки по своїй формі, нагадують ляльок чешського сюрреаліста Яна Шванкмаєра.
Одразу після цієї ночі, Кауфман уводить епізод який, справді можна назвати “індивідуальним почерком” режисера. Майкла викликають до керуючого готелю, сцена зустрічі з яким напружує всі змоги глядача зрозуміти “ Що тут, чорт забирай, відбувається?”. Фраза “Я люблю тебе”- з улюблених ляльок малюків, для головного героя стала моторошним гулом сотні “манекенів” які прагнуть його уваги. Шкода лиш, що Чарлі завершив цей епізод надто різко, вийшовши з нього типовим ходом з нічним жахом героя.
Сцена обіду героїв повинна показати причину того, чому головний герой вже 10 років не кохає свою дружину та сина, і намагається знайти чогось нового в далекому Цинциннаті. Майкл помічає недоліки в Лізі, які дратують його та розчаровують. В той самий момент, жадана Аномаліза перетворюється в те чого боїться головний герой- в роботизовано , не живу ляльку, яка не може розкрити всіх його, внутрішніх-підсвідомих бажань. Так в “Аномалізі” Кауфман пропонує любов як рішення, проблеми, яка як не парадоксально і є причиною. Ця аномаліє характеристикою для усієї творчості Чарлі - любов в його сценаріях розчаровує і надихає одночасно, саме за таким принципом працювали його сценарії у “Звірячій натурі” та “Адаптації”. Але саме в “Аномалізі” перед нами розкрито процес цього трагічного “розчарування”, і як його наслідки штовхають героїв на різні вчинки. Майкл приїздить додому, в оточення однакових людей, не цікавих, не щирих, в оточення сина який лише ще сильніше втягує героя в катарсис по втраченій змозі бути коханим.
Мультфільм задається питанням “Що значить бути живим?”, “ Чи в кожен з нас носить маску своєї особистості?” і “Чи можливо віднайти кохання знову?” І Майкл Стоун в його промові відчайдушно відповідає : “Я не знаю”. А хто знає? Хто справді знає?” Головний герой зіткнувся з проблемою самоідентифікації, якщо навколо нього нічого не змінюється, світ не змінюється, люди не змінюються, а навпаки стають схожими на манекени з монотонним голосом, що вбиває будь яку енергію в людини. Від цих питань, рано чи пізно, потрібно бути відбиватись кожному з нас.
Спроба пера Чарлі Кауфмана в анімаційному фільмі, хоч і не отримала головну нагороду Американської кіноакадемії, однак буде помилкою назвати роботу Чарлі мультфільмом без досягнень. Кауфман використав лялькову анімацію як черговий оригінальний експеримент з формою історії про людину та самоаналіз. “Аномаліза “ показала справжні і глибокі переживання людини, яка страждає від почуття відчуженості і нездатності налагодити взаємини з людьми, не використавши по суті жодного живого актора або актрису, чи це не геніально ?