Джентльмени

Культовий режисер Гай Річі повертається до своїх коренів. Після успіху унікальних та авторських "Карти, гроші, два ствола" і "Великий куш", режисер, набравшись авторитету і досвіду, вирішив перейти на класичні прісні голлівудські блокбастери. Виходили у нього, скажемо відверто, не шедеври. І ось Річі повертається до того, з чого починав, і пише сценарій до нового фільму, який повинен бути схожим по манері на ранні картини автора. Чи вдалося режисеру відтворити дух своїх культових фільмів?

Почнемо з акторів: актори підібрані суперові і грають належним чином: головний персонаж хоч і показує 90% свого екранного часу усього 2 емоції: непохитна упевненість та, рідше, гнів, але МакКонегі грає їх на усі 100. Монтаж та операторська робота на високому рівні, та, дійсно, відсилають до оригінальних робіт режисера. А що відрізняє цей фільм від його прообразів, так це: кольорова гамма (раніше вона була темною та похмурою - а зараз яскрава і соковита) і костюми та грим (раніше у фільмах бандити були бритими "пациками" у кожанках, по яким було видно, що не за хлібом вийшли - тепер же це хіппі у окулярах зі стильними зачіскам). При чому я не казав, що такі зміни пішли фільму у мінус, адже гангстерська тематика Річі була дуже добре адаптована на сьогоденну культуру. Тут тобі і відео для ютубу, і сильні жінки, і філософія навколо расизму, і інші злободенні теми.

Перейдемо ж до самого цікавого, тобто до сюжета і подачі. У сценарії і режисурі дійсно видно авторський почерк Річі зразка кінця 90-х. Але з тих часів вже пройшло більше 20 років, і те, що у Річі було чимось новим і індивідуальним, в сьогоденні же стало буденним. Адже будь-які культові стрічки завжди впливали на усю кіноіндустію і змушували її адаптуватися під себе. Якщо коротко і без спойлерів, то для 2020 року сюжет виглядає вторинним і мало оригінальним. Реалістичне насильство перестало бути якоюсь унікальною рисою, як і круті діалоги. Останніх, до речі, у фільмі злочинно мало. А останні 10 хвилин фільму здалися ну аж дуже змазаними, ніби увесь сценарій довго і ретельно прописували, а кінцівку довигадували поспіхом у останній момент. Реалізму, який повинен бути у фільмах такого жанру,також не відчувається; хоч на це і є сюжетна причина, стрічку це не виправдовує.

Що ж маємо на виході? Кіно дійсно виконано в унікальному "Річевському" стилі. Але самі ці "Річевські" прийомчики, ніяк не змінені з 98-го року, з часом перетворилися з "геніальних", на просто "добротні". Ось і фільм у Гая Річі вийшов просто "добротний".

Це не фільм, це естетичний оргазм. Тут ідеальне все: від сюжету, гри акторів, режисури до діалогів, жартів, картинки та стилістики в цілому. Здавалось, би – кримінальна драма про розбірки між власниками різного виду наркобізнесів, куди по дурості влізли дрібні гопники з неблагополучних районів Лондона. Але треба бачити як ці чопорні наркобариги, що корчать із себе джентльменів та задіюють в своїх цілях збіднілих англійських дворян, вибудовують свої образи та дотримуються своїх кодексів. Сміятися та плакати, дивлячись на тітушок-гопників  в картатих костюмах зі спортивного залу, де вони вчаться бойовим мистецтвам під керівництвом суворого, але справедливого Тренера, який за них дійсно переживає і, прямо як рідний батько, пробує розрулити ситуацію, в яку влізли гарячі хлопці по дурості, фактично віддаючи себе в рабство, щоб врятувати їхні життя. Тут же ж і люто харизматичний професійний журналіст, який дуже хоче нажитися на цінній інформації та його мстивий бос, що хоче сенсації та підкосити репутацію Великого Боса, бо той йому руки не потиснув. А ще, тут про вірність, дружбу, честь, справжню любов і мораль. Дуже мене пройняло, як герой Чарлі Ганнема – права рука і рішайло Великого Боса, котрий заправляє ринком марихуани, - читав лекцію «золотій молоді» про те, що не варто убивати себе героїном, коли свої проблеми насамперед треба вирішувати розмовами з батьками, друзями,що треба просто пробувати бути щасливими і самим себе розважати, типу слухати гарну музику, ходити на побачення, врешті влаштувати «романтичний перетрах» чи просто «скрутити олдскульний косяк», а не стимулювати мозок героїном. І все це із такою впевненістю, спокоєм, гарними манерами та вишуканими словами, що просто розрив шаблону.

Окремо варто відмітити діалоги та ситуації. Якось обов’язково перегляну цей фільм ще й в оригіналі, щоб розсмакувати все повністю. Але український дубляж просто казковий. І ми ж розуміємо, що на устах героїв багато нецензурних слів, але тут вони подані настільки різнобарвно, так обіграні, що десь тільки під кінець фільму до мене прийшло усвідомлення, що перекладачі та адаптатори впоралися на 200%.

Про кадри, операторську роботу, перехід між сценами навіть нема чого казати – в тому весь Гай Річі. Він осідлав улюбленого коника і не злазить з нього вже давно. Так що дуже рекомендую до перегляду!