Оппенгеймер

Я вкотре стала свідком геніальності Нолана і досі не можу осягнути її розумом. Лише серцем. Залишається тільки дивитись, дивитись, дивитись... Та насолоджуватись кожним моментом фільму.

І слухати. Музика, що проникає бітами в самісіньке серце, змушує його вібрувати в унісон і гнати кров венами, доставляючи до мозку всі думки, страхи, усвідомлення незбагненного.

Єдине враження, що переслідує мене й досі це те, що ми ніколи не дізнаємось правди. Скільки б байопіків не зняли про створення зброї нам не назвуть справжньої ціни такої роботи, справжніх мотивів і не змалюють справжніх вчинків, того, на що здатні світові діячі. Найголовніше в історії людства ніколи не документується. Щоб правда з часом не сплила. А вона завжди страшна. Проте Нолан завдяки власному генію зміг трошки прочинити ту завісу.

І на останок... Мене сильно турбувала думка, що саме святкували вчені після вдалих випробувань: те, що експеримент вдався і ланцюгова реакція не запустилась та не знищила атмосферу Землі, майбутній мир після добрячої бійки, чисельні жертви після застосувань в Японії чи... Багато років життя в страху від того, що хтось зрештою почне шантажувати червоною кнопкою цілий світ?

Посередній фільм питань не викликає. Після "Оппенгеймер" їх дуже багато і це прекрасно.

З того моменту, як Крістофер Нолан обіцяв подарувати світу своє творіння, я почав згорати з нетерпіння в очікуванні надзвичайної подорожі у світ біографії Оппенгеймера. І хоча я з нею добре знайомий, все одно не міг не радіти можливості зануритись в світ цих події, але вже із Ноланівською естетикою.

Фільм виявився для мене не просто стрічкою, а справжнім мистецьким шедевром, який однозначно потрапив у моє душевне розуміння. Історія, яка раніше могла залишатися невідомою для багатьох, оживає на екрані, переплітаючи справжні факти з художніми витоками, що надають фільму глибину та емоційну насиченість. Так, авторські домисли та художні зміни стали невід'ємною частиною твору, але вони не втрачають основного сенсу та дозволяють кіноглядачеві глибше відчути душу головного героя.

Оповідь ведеться у стилі судового процесу, де персонажі та головний герой переповідають події життя однойменного науковця. Щоб викласти нам ввесь ланцюжок подій, створюючи враження ніби ми є безпосередньо і суддею, і присяжними водночас. Картина втілила в собі драму та детектив, вдало змішуючи їх в унікальний синтез. Де ми одразу розуміємо у чому полягає драма, але ввесь фільм по нитці розв'язуємо клубок, чому, ця драма виникає.

Завдяки майстерності Нолана фільм стає не тільки подорожжю в минуле, а й глибоким віддзеркаленням наших власних думок та почуттів. Долаючи простір та час, відкриваючи шар за шаром таємниці життя Оппенгеймера. І коли завіса падає на цей шедевр, залишається враження, що ти сам став частиною великої історії, і твоє серце б'ється в такт з ритмом фільму.

Я пригадую, як сидячи в заповненому кінозалі, у кульмінації фільму зникає звук, а у залі зникає дихання. Десятки людей на кілька хвилин просто завмерли, насолоджуючись картиною.