Великий Пивний Забіг / Пиво зі смаком дружби

Змішані - саме це слово чудово передає мої враження від фільму.
На нього взагалі натрапив випадково, просто гортаючи сторінки сайту, тому не мав щодо нього великих очікувань. Попри це надзвичайно сильно підкупила локалізована назва фільму "Пиво зі смаком дружби" замість оригінальної "Великий пивний забіг".
"Пиво зі смаком дружби" - звучить, на диво чудово і навіть приємно. Так і уявляється тиха товариська атмосфера, в пабі чи на кухні, де ти тихо, спокійно та мирно п'єш пиво з друзями, смієшся та говориш з ними ні про що. Ця назва мені настільки сподобалася, що не звернувши увагу ні на жанр, ні на опис, ні на оцінку, ні на відгуки я вирішив подивитися цей фільм. В результаті враження я отримав надзвичайно цікаві.
Налаштувавши себе, відповідно до назви, на мирну та товариську атмосферу, я був здивований, що виявляється дане кіно представляє собою антивоєнну комедійну драму, на що зовсім не натякає назва.
Сюжет фільму відає нам про історію Джона Донохью (Зак Ефрон), який після суперечки з друзями вирішив привезти, своїм товаришам, котрі воюють у В'єтнамі, трішки американського пива, щоб підтримати їх бойовий дух. В результаті цієї божевільної та безглуздої подорожі Джон пізнає жахи війни на власній шкурі та розуміє, що війна не є настільки переможною та легкою, як це кажуть балакучі голови з телевізора. Протягом фільму можна спостерігати за тим, як "урапатріотично" налаштований Донохью, котрий підтримував війну, особистісно трансформується через зіткнення з суворими реаліями війни.
Сюжетно фільм доволі неординарний та цікавий, проте як по частині комедії так і по частині антивоєнної драми він дещо не дотягує. Він намагається бути усім одразу і тому слабко розкриває комедійну та драматичну складову. Попри це, хотілося б відмітити (на мою думку) доволі непогану акторську гру Зака Ефрона (Зак запам'ятався мені, як актор у "пластмасових" та посередніх фільмах та серіалах про підлітків, тому можливо, на контрасті і сформувалося таке враження).
Отже, яке воно те пиво зі смаком дружби ?
Як на мене - це IPA 5 % з легким гіркуватим післясмаком, яке легко п'ється.

7/10 з деякою натяжкою. Кіно не шедевральне, тому не ставте на нього великі очікування, але подивитися вечером можна доволі впевнено та налаштувати себе на деякі думки про воєнні реалії.

P.S. Усім користувачам раджу також колись спробувати підібрати фільм лише орієнтуючись на назву, котра вам сподобалася, та не вчитуватись у опис та деталі. Ви зможете отримати доволі цікавий та неординарний кінематографічний досвід.

Усім миру та будьте здорові !

Раджу багатьом переглянути цей кінофільм. Оцінка як, на мою думку не зовсім вірна, була б правильною 7/7,5 балів. Фільм хоч і знятий в комедійному жанрі та все ж таки дуже добре висвітлює всю безглуздість війни. Показує її із двох різних боків. Від мене висновок такий, не завжди треба орієнтуватися при виборі кінокартини на вечір на загальну оцінку від "маси" людей.

“Великий Пивний Забіг”
“Задум ідіотський, але шляхетний”
Чувак з похмілля, набивши торбу бляшанками з пивом, відправився у В’єтнам, аби почастувати пінним друзяк дитинства. Вчинок реальний, дуже сміливий і як на мене, безсумнівно вартий поваги. Нехай кляті рашики знають, ми своїх в біді, не кинемо і пива у нас хоч залийся, проте ділитися ми не збираємось. Все, набридло - це наш кухоль, досить з нього сьорбати. Забирайтесь від нас, якомога подалі, до Богом забутої Московії галопом шуруйте і хлипчіть там у себе, свої прокислі кремлівські щі. До чужого столу рук не простягайте, інакше нагодуємо свинцем.
Фільм з певним специфічним гумором, наглядно демонструє, всю безглуздість, всю марність війни в принципі, в тому числі і сьогоднішньої. Війни, що розгорілася, внаслідок хворих амбіцій маразматичного ляльковода, у якого дах потік, причому дуже давно. Трагедія подається з гумором, проте чаракотіння автоматних черг за власним вікном, мало не щодня, не викликають в мене, навіть натяку на усміх. Засліплений пропагандиською риторикою, любитель пива Чікі, подорожуючи В’єтнамом, зовсім скоро збагне, що війна - це не жарти, не гучні лозунги, що зараз звучать з вуст зомбованих росіян, про якесь там примарне рятування, від якогось там вигаданого неонацизму. Війна - це кривава м'ясорубка, яку влаштувала його країна. Чікі знаходився в числі тих самих цивільних сліпців, що й росіяни сьогодні. Розкидаючись красивими словами, більшість з них, навіть не задумуються, що підтримують і що насправді відбувається там, у далекому-далекому пеклі. Ба більше, навіть солдатам, хоча доречніше було б сказати терористам, яких кидають на передову, мов те гарматне м’ясо, геть невтямки, за що вони воюють, за що гинуть. Тодішні Штати прикривалися боротьбою, проти комунізму, на який між іншим пересічному американцеві, було глибоко начхати. Сьогодні ж божевільний кремлівський карлик, забиває баки росіянам, якимось уявним нацизмом. Та Чікі і мобіки Путлера, згодом на власні очі переконаються, що ніяким нацизмом, комунізмом й фашизмом тут і не пахне, тут пахне смертю і багном. Щоправда Чікі пощастило вибратися живим, щасливчик мав шляхетні наміри. А от мобіки, які так яро рвуться нас звільнити, поїдуть додому в целофанових пакетах, якщо ж звісно, вчасно не отямляться. Хоча, як показує восьмий місяць війни, навряд чи вони зрозуміють. Максимум на що - ці вівці спроможні, це увімкнути свої допотопні ліхтарики, що ледве жевріють та жалюгідно, заледве чутно мекати “Нет Вайне”.
Наші ж хлопці, зі шматком бруківки у руках, йшли на озброєних беркутівців і людям вистачило мужності. А вам полоще мізки путінська телевізійна шайка і ви продовжуєте пожирати, це лайно ложками, своєю бездіяльністю вбиваючи наших немовлят та гвалтуючи жінок. Може годі вже труситися за власні зади, можливо пора нарешті почати ворушити, тим що залишилось в голові.
Не знаю, може я дещо захопився проводячи аналогію, цих обидвох, абсолютно абсурдних війн, але стрічка надто сильно перегукується з подіями в Україні. Здебільшого це стосується, засліплених пропагандою росіян, що свято вірять в миротворчі наміри цієї війни та підтримують кровопролиття, не розплющуючи очей.
Попри вищесказану злободенність війни, “Пивний Забіг” Фарреллі, не особливо потужний в драматичному плані, я б навіть сказав, що сюжет місцями розважливий. Автор уникає гостросюжетності, чи видовищних побоїщ. Пітер дотримується, більш обережного тону, оминаючи жахіття війни і більше концентруючись, на характерних внутрішніх змінах головного героя. Героя, який з пивного дурника, поступово перетворився на мислячого громадянина. Чікі на власні очі побачив, весь той бюрократичний, політичний абсурдизм війни. І нічого шляхетного не розгледів, лишень суцільні страждання й горе довкола. Тобто Фарреллі очима випадкового цивільного, без зайвого візуального шуму та гуркоту, доніс усім підбурювачам будьякої війни, наскільки вони помиляються. В процесі перегляду, думаю кожній розсудливій людині стане очевидно, що війна не тільки страшна, а що куди гірше - марна справа. Безглузда, порожня різанина, яка плекає інтереси, всього лише однієї людини, всі решта будуть змушені страждати, але чомусь зомбовані патріоти Кремля, нехочуть зрозуміти і побачити очевидного, а сліпо продовжують молитися на свого царя, вперто називаючи чорне білим.
Зак Ефрон, не зважаючи на те, що йому вже далеко за тридцять, непогано почувався в образі двадцятилітнього. Принаймні я, в свої двадцять дев’ять, виглядаю в рази гірше за нього. Впевнена демонстрація внутрішніх видозмін характеру головного героя, реально дуже відчувається і це найголовніше. Приємно бачити, як Зак потроху зав’язує з комедійним лайном та починає говорити про серйозні речі, причому досить переконливо. За спиною Ефрона причаївся Рассел Кроу, який з недавнього образу пустодзвона Зевса, переодягнувся в серйозного військового журналіста. Тепер замість блискавиці, в руках у Кроу камера, щоправда журналіст з нього не дуже, надто самовпевнений і страшенно повільний, дивно як його герой примудрився, зберегти свої обидві булки цілими, ще кварталу не пробіг, а вже захекався. Мигцем побачив Білла Мюррея, оцінювати гру бармена на пенсії, що теж у свій час скуштував смак війни досить важко, адже він бовкнув, всього декілька шаблонних реплік. Та все ж зустріти Білла за барною стійкою, у на перший погляд, доброму гуморі та здоров’ї, виявилось вкрай неочікуваним і напрочуд приємним сюрпризом. Не знаю, як хто, а я обожнюю цього старого.
“Великий Пивний Забіг” - Важлива і на превеликий жаль сьогодні, аж ніяк непересічна та болюча розповідь, яка тихенько, не маніпулюючи понівечиними тілами людей, намагається вкотре сказати, що будь яка війна - це невдячна справа, про яку не варто навіть згадувати і тим більше, затівати. Та як показують сьогоднішні насущні реалії, далеко не всі, з цим згодні. В мене від подібного усвідомлення серце кров’ю обливається. Як можна в 21-му столітті, спокійно дивитися і що ще гірше пропагувати вбивство немовлят, нахабно прикриваючись вигаданими добрими намірами.
Одним словом фільм, предоставляє багато їжі для роздумів, але навряд чи, завзяті прихильники руського міра, винесуть з побаченого урок, мізки в них бачте, занадто курячі. Може хоч віддзеркалення своє гниле побачать.8/10.