Рембо 5: Остання кров - Сентиментальний огляд

На фоні декількох негативних відгуків про фільм я все ж вирішив написати такий собі монолог-огляд на фільм.
Щоб довго не тягнути кота за хвіст одразу перейду до суті. А точніше, розповім з якою базою слід було дивитися Рембо 5. Так, це дивно для пересічного глядача – готуватися до перегляду фільму. Та у даному випадку достатньо обмежитись біографією самого Сталоне і легким пізнанням його фільмографії.

Сильвестр Сталоне, він же Слай прожив уже достатньо довге життя (і бажаю йому прожити стільки ж) і побудував успішну кар’єру. Його ніколи не можна було назвати мажором, маминим синочком і слабаком. Всі його досягнення – запорука виключно його титанічної праці і всесвітньої справедливості. Також він, як людина, приємний тим, що ніколи не хворів на зіркову хворобу, хоча і мав на те багато підстав.
Та все ж у житті цього видатного чоловіка, окрім великого щастя, крім піднесень, крім слави постійно проходить тонка нитка болі. Його кошмарне дитинство, поразки в студентські роки, всі «принади» Пекельної Кухні. Все це ще змалечку завдавало йому удосталь болі. Той кошмарний 2012 рік, коли уже успішний Сталоне з двома відомими франшизами за плечима раптом втрачає сина... Що може бути гірше за втрату рідної кровинки? Ніякі статки, слава та соціальний статус не повернуть найдорожче. Та Слай знову не ламається. Він йде по своїй життєвій дорозі гордо. Згодом він дозріє і на фоні крику усіляких недоброзичливців показує світу «Кріда», який має усі перспективи стати хорошою франшизою також. Та все ж відтепер практично у всіх його фільмах проглядається та журлива тема відносин батьків та дітей. Вона завжди легко оголює імовірні його роздуми над своїм власним життям, можливо якійсь нездійснені мрії, плани та все, що пов’язане з втраченим сином.

От тут ми і підходимо до духу Рембо 5. Фільм вибраний не спроста. Гучна назва дасть Слаю більше очей, більшу аудиторію, яка зможе його почути та зрозуміти. Будучи уже в поважному віці він, напевно вперше каже глядачу «Моє життя чудове, я проживаю його достойно, та вже ж я втомився...» Саме цей біль та втома відчувається протягом усього фільму. А герой уже не Джон Рембо, а сам Сталоне.

Багато хто жалівся на занадто затягнуту зв’язку, та занадто короткі екшн-сцени. Та якщо подивитися на фільм очима самого Слая, можна легко це пояснити. Фільм дозволяє глядачам прикипіти до Ґабріель. Глядач має змогу пізнати її та співчувати дівчині в той момент, коли це потрібно. І дійсно, потім, коли її викрадають, перегляд напружує і змушує переживати, вірити у щасливе завершення. Але не цього разу... Саме тут і закодоване послання Сталоне. Довга зав’язка це візуалізація того, як ми прикипаємо до своїх близьких. Це історія тої легковажності, яку може допустити кожен не задумуючись, що найдорожчих людей можна втратити. Втратити в один момент, блискавично. Саме так швидко, як це відбувається в Рембо: Остання кров. От Ґабріель тусується з друзями, а от її більше не стало. Знову ж таки – тема втрати дітей. Як це близько Сталоне та як він це чудово зіграв. Актор дає нам цей цінний урок саме для того, щоб після перегляду ми згадали про власних близьких і приділили їм більше уваги та турботи.

Біль та втома – те, що мішало юним глядачам, які зібралися подивитися «типу крутий бойовик». Вік актора дався взнаки і тому кожна сцена дещо спокійна, зріла, обдумана. Тут не буде лишніх кадрів. Тут все на своєму місці. Тут Сталоне дозволив собі привідкрити кулісу власного життя і постарався поділитися з глядачем власною життєвою ношею. Усією тою вагою, яку він покірно несе крізь життя. Кожен кадр дає можливість відчути його втому у порівнянні зі жвавою дівчиною.

Екшен. Саме так. Остання теза «Я ж актор, тому все буде завуальовано і прикрашено відмінною акторською грою та продуманим екшеном. Я доведу, що хоч я і дозволив собі подібну сповідь перед глядачами, але я не дам цьому стати дешевими шмарклями. Я зроблю це достойним бойовиком. Саме так і вийшло. Того екшену, жорстокості, агресії та майстерно продуманих і покладених сцен бою було достатньо. Вражає, як старий Джон Рембо зміг під угіддям спорудити цілу лінію тунелів та як майстерно розправився він із кожним з своїх ворогів.
В результаті що ми отримали? Ми отримали практично розповідь актора про власне життя, замасковану під останню частину чудової франшизи. Це була чудова можливість зрозуміти самого Сталоне, як людину, що героїчно йде крізь життя попри біль, втрати та всі життєві тягарі. Ми отримали цінний урок про те, що треба частіше згадувати про близьких. Той урок, який сам великий актор отримав занадто дорогою ціною. А також ми отримали трохи відмінного екшену і криваві сцени різанини.

Тому і варто подякувати нашому другу Слаю, який уже довгий період тішить не одне покоління відмінними бойовиками та при цьому дає нам важливі життєві уроки. Варто провести Джона Рембо в останнє та назавжди запам’ятати цього персонажа, якого пізнаватиме ще не одне покоління.
Можливо я налив забагато води в цей огляд, можливо моя уява побудувала занадто багато ілюзорних та надуманих паралелей між фільмом та життям актора. Але перечитавши написаний текст, я не бачу причин не розглядати його як одне з можливих трактувань сюжету.
Що думаєте ви? Що думаєте про фільм? А про актора? Діліться. І бережіть близьких.