Огляд фільму "Вічні" від Марвел - самобутній фільм чи провальний кінокомікс?

Дуже хороша порада - йти на фільм без будь-яких очікувань. Не звертати уваги на гучні імена акторів, режисерів чи персонажів, які будуть показані. Так легше абстрагуватися і оцінювати те, що бачиш перед собою. Так я і сходив на "Веном 2" та "Вічні" і різниця між даними картинами величезна.
Все пізнається в порівнянні і щоб осягнути переваги одного варто побачити недоліки іншого. Що Вічні, що Веном - супергеройська казка. В обох фільмах є прицілювання на широку аудиторію, гумор, який буде зрозумілий усім та широка гама проблематики, яка піднімається під час показу. Але глибина даних стрічок суттєво відрізняється.

Щоб не спойлерити сюжет Венома тим, хто ще його не дивився, я просто порівняю його з калюжею. Звичайна історія розвитку коміксного персонажа, антагоніст, який є злим, тому що просто злий, велика кількість моментів, які висмоктані з пальця і постійна спішка за хронометражем, яка не просто не дозволяє створити зрозумілу оповідь, але і робить монтаж дещо рваним і дивним. Чого варта лише одна сцена, де Веном уперше побачивши Карнажа, одразу розуміє (звідки????), що той сильніший за нього. Або сам Карнаж, який збирається убити Венома гострими лезами, хоча Веном це більше рідиноподібна структура, а його носій регенерується. А потім хороший набиває поганого і всі любляться. Кінець. Надіюсь нікого не здивував.

І ось тепер перейдемо до сьогоднішньої теми. До мого огляду на Вічних. Забігаючи наперед я хочу відзначити, що якщо Веном 2 це калюжа, то вічні це як мінімум колодязь, адже фільм набагато глибший та масштабніший. А далі спробую пояснити чому.
Для початку хочу похвалити режисуру Хлої Чжао. Авторка "Землі Кочівників" відчувається за картиною. Це проявляється буквально у всьому. Лаконічна стилістика костюмів героїв, сам каст, мальовничі сцени з природою, у яких дуже вдало поєднується і масштабність і при цьому не втрачається акцент на таких дрібних явищах, як рух трави, плин води, мальовниче небо та багато таких дрібничок, на яких авторка фокусує увагу глядача. Це надає картині якоїсь монументальності, як у Дюні Дені Вільньова, де вся картина це красива дизайнерська візуалізація. У вічних немає місця зайвим речам та дешевизні. Все виглядає хоч і епічно, але при цьому мінімалістично і красиво. За дві з половиною години я зовсім не заскучав і старався вгледітись у кожен кадр.

Персонажі та каст. Якщо не вдумуватися в те, чому Вічних вирішили зробити різнорасовими, хоча на це не було ніяких предумов (крім теперішньої всім відомої повісточки), то обраний каст є доволі цікавим. Тут не буде конкретної домінації одного персонажа. Всі вони виглядатимуть рівними до кінця, хоча режисерці і вдалося виокремити кожного як особистість. Кожен з персонажів наділений різними здібностями, у більшості з них різний досвід, погляди та переконання, але в сценах де вони разом відчувається їх єдність. Дійсно віриться, що дані персонажі провели разом тисячоліття і знають одне одного краще ніж будь-хто інший. Саме тому авторка постійно перетасовує їх як карти в колоді створюючи сцени то з одними то з іншими Вічними у різних комбінаціях даючи порівняти їх та пізнати краще. І це прикольно. Кожен характер яскравий і кудись відведений. Хтось більш гумористичний, когось хвилюють питання буття, інший намагається розібратися в собі, хтось споглядає за довгим процесом буття, а хтось вирішив прийняти його таким, яким воно є і не заглиблюватись в нюанси. Різні вічні, різні кольори їх костюмів, різна проблематика та хвилювання, різні характери, за якими глядачу легко слідкувати. І запорука цьому в таланті акторів та у вмінні режисерки складні речі подати простими та зрозумілими формами. Як бачите, тут немає жодної фрази про те, що відома Анджеліна Джолі або ж Кумейл Нанджіані зіграли краще ніж Річард Медден чи Баррі Кеоґан, яких знає значно менша аудиторія.

Сюжет тут як мінімум цікавий і його варто зрозуміти. Хлої Чжао вирішила подавати його порціями перемішуючи теперішнє з флешбеками, щоб краще розкрити історію та персонажів та пояснити чому все саме так, а не інакше. В межах одного даного фільму він легко сприймається і не заставляє нудьгувати. Глядачу докладно розповідають історію та таємницю походження Вічних, а під час кульмінації вирішується поточна проблема та перемагається антагоніст (важко це якось описати інакше без спойлерів). Але і в такому, здавалося б простому сюжеті є свої родзинки. На протязі усього фільму нас спонукають задуматися над проблемами буття, такими простими як любов, обов'язок, ревнощі, та над більш складними - причини воєн, еволюція, технологічний прогрес, расова та гендерна дискримінація, право вибору, питання власного призначення та дуалізму правди і добра, яке для одних може бути добром, а для інших злом. Усе це стає приводом для виникнення в наших головах думок, з якими ми вийдемо з кінотеатру і які можливо трошки змінять наш світогляд, або про щось нагадають. Це додає фільму цінності не тільки як кінокоміксу, але і як окремій картині, яку можна переглядати і без знання усього кіновсесвіту Марвел.

До речі про нього. Зв'язок з кіновсесвітом тут дуже слабкий і складається враження, що фільм розроблявся як проект, що не входить до кіновсесвіту, а потім в нього додали кілька реплік, які б зв'язали його з КВМ. По ходу дії на екрані виникає все більше питань до логічності. Вічні згадують Таноса, при цьому ніяк не згадують атаку Локі з армією Чітаурі на Нью-Йорк. Масштаб сутичок також ставить під питання саме існування месників, адже про сутички говорять по телевізору і при цьому на місце події не прибув жоден з месників чи агентів Щ.И.Т.А. При цьому і сам факт існування таких могутніх героїв залишає сумніви у їх анонімності, адже вони зовсім не ховаються і не бояться уваги. Але Нік Ф'юрі досі не постукав у їхні двері. Та і Танос, який по логіці був прямою загрозою їх місії мав би знати про них, а також їх самих зацікавити. У всьому цьому зв'язку проглядаються найбільші дірки в сюжеті і очевидним стає приціл режисерки не на створення одного з пазлів КВМ, а на створення насамперед цікавої сольної картини. Також вартим більшої уваги став жарт в одній із сцен про Бетмена та Альфреда, а також про Супермена. Така пряма згадка персонажів DC поки що показує, що ті існують в КВМ, як герої паперових коміксів у той час, як герої марвел - реальні.

І останнє, про що я хотів би порозмірковувати - проблема сприйняття. Попри простоту подачі та глибину тематики, яка зачіпається у фільмі - на екрані за дві з половиною години відбувається дуже багато всього. Якщо бути не уважним, або чогось не розуміти, то можна втратити суть та ритм фільму. Всього настільки багато, що воно трохи перемішується і викликає в голові хаотичні думки. Тому звісно ж дивіться фільм так, як привикли це робити, але моя порада - все, що відбувається сприймайте як казу, де все робиться лише тому, що там задумано і так потрібно. А свою увагу краще зверніть на те, що подається в цій обгортці кінокомікса, адже там є більш цікаві питання, на які часто шукають відповіді не лише наші сьогоднішні герої Вічні, але і велика кількість людей в повсякденні. Адже ми живемо не завжди одним хлібом. Часто хочеться відкрити для себе і щось складніше та цікавіше.
Ну і діліться своїми враженнями від перегляду. Ком'юніті також буде цікава ваша думка! Дякую за увагу!